Неділя, 17.12.2017, 21:19
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна » Статті » Мої статті

ЗАРОБІТЧАНСТВО ЗА КОРДОНОМ: їдемо, працюємо, заробляємо, повертаємось

Економічна ситуація в Україні спонукає наших співвітчизників шукати кращої долі за межами країн. Хтось їде на рік, а залишається на чужині назавжди, хтось виїзджає на ПМП, проте повертається додому через декілька місяців.

Італія і Португалія, Німеччина і Канада, Ізраїль і Австралія – далеко не повна географія економічної еміграції з України. Як отримати візу, як поводити себе за кордоном, як переказати гроші родині – якщо в вже прийняли нелегке рішення стати заробітчанином – про йдеться у статті. 

Що вище життєвий рівень країни, то вище в ній заробітки, водночас – складніші умови влштування чужинців на "пригріті” місця. Можна бути на дві голови вищим за рівнем фаху та освіти, працелюбним, вихованим та поступливим, але правило "на чужу піццу рота не роззявай” діє у кожнісінькій країні.

 

Тож до чого має бути готовим оптиміст чи відчайдушний, що зважився піти у заморський найм?

 

Перше, що звалюється на голову сердешних ще вдома, від порогу різноманітних посольств та консульств – раптове усвідомлення, що наявність грошей на квиток – далеко не все, що потрібно для виїзду закордон, де ніхто на вас не чекає.

 

Покоління, виховане на соціалістичному ґрунті, не готове до порядків та правил, за якими живуть решта "буржуїв”. Наші часто ображаються або просто не розуміють тієї "дубовості” у дотриманні загального укладу життя, невиправданої, на їхню думку, "правильності”, сухості поведінки як чиновників, так і звичайних громадян.

 

Стереотип ідеалізації небачених див трохи потьмарює розум і замилює очі на величезний ризик потенційної низки прийдешніх проблем. Почасти людина навіть не уявляє собі, у що вона тнеться. Особливо багато клопотів та пригод очікує на тих, хто знехтував обізнаністю з питань законодавства (у першу чергу), економіки, соціальної сфери, менталітету, вартості життя, географії, перебігу політичних подій та навіть клімату.

 

Відсутність виду на проживання та робочої візи, сподівання "на руський авось” тих, хто намагається виїхати на заробіток туристом – величезний мінус у працевлаштуванні в будь-якій країні. Треба зважити, що обсяги нелегальної трудової міграції приблизно в десять разів перевищують офіційні дані (тобто вказану кількість тих, хто виїхав за запрошенням від роботодавця через посередників або агентства). Число нелегалів щороку зростає, тож ризик поцілувати замка – не зменшується.

 

Якщо й беруть на роботу "лівого” наймита, накоролювати йому вдасться у 2-3 рази менше від офіційно запрошеного співвітчизника та разів у 7-10 – від корінного жителя-колеги. Кмітливі підприємці зацікавлені в дешевій та невередливій робочій силі, що, боючися "засвітитися”, не буде "качати права”, яким би чином вони не порушувалися. До того ж, за неоголошених працівників не треба сплачувати податки, вносити соціальні платежі, робити відрахування до страхових фондів. Але, погодьтеся, працевлаштування поза законом – ненадійне та ризиковане. Скажімо, в разі виробничої травми вам не варто розраховувати на безоплатне лікування, оскільки страхові внески за вас ніхто не платив.

 

Щоправда, трудові умови різних країн відповідно різні, тож кожен може обирати для себе найприйнятніші. Хоча, відверто, про яке прийняття та сприяння щодо працівника-нелегала може йтися?..

 

А тепер уявімо, що потенційний остарбайтер вже потрапив до країни своїх мрій. Про умови праці та рекомендовані правила поведінки під час найму, праці та проживання поговоримо далі. Спершу – про  найнеприємніше. Нелегала виявили. Що ж далі?

 

У Бельгії, наприклад, як і в інших країнах, гостро постає питання: за чий рахунок здійснювати виселення непрошеного працівника за межі держави? За законом, до бельгійського кордону його супроводжує представник влади – природно, за казенний кошт. Перетнувши кордон, нелегал повинен рухатися в бік батьківщини вже за свої гроші. Здійснити цю схему вдається далеко не завжди, тому що в людини звичайно немає грошей, а країна, громадянином якої він є, оплачувати його повернення додому здебільшого відмовляється. Крайнім у таких випадках виявляється наймач, що мав необережність узяти нелегалу на роботу: усі витрати оплачувати йому.

 

У Великобританії особи, що порушили правила в'їзду та умови проживання (наприклад, які працюють за наймом без письмового дозволу міністерства з питань зайнятості) до того, як їх видворять із країни, можуть бути піддані шестимісячному тюремному ув'язненню та штрафу у 200 фунтів стерлінгів.

 

На відміну від Англії, де спеціальних облав на працюючих нелегалів, як правило, немає, на Мальті влада регулярно проводить спеціальні рейди з виявлення порушників. Виявивши, їх так само видворяють із країни. Але до того, як це відбудеться, іноземцеві, що найнявся на  роботу або займається будь-яким ремеслом, не маючи на те офіційного дозволу, виблискують грати (до 6 місяців) і грошовий штраф, що складає приблизно 1.500 USD.

 

Не м'якші порядки й у Греції. Якщо ви перевищили термін перебування до 30 днів, при виїзді доведеться сплатити подвійне мито за вже прострочений вид на проживання. А при запізненні з від'їздом понад 30 днів накладається штраф, еквівалентний від 200 до 800 долларів). Буде покарано посередників, які сприяли працевлаштуванню незаконного працівника, та, звичайно, самого роботодавця: на перший раз – штраф до 400 доларів і 3 місяці в'язниці, а при рецидивах терміни і суми подвоюються і потроюються.

 

У Франції представник влади в будь-який момент може попросити у вас не тільки посвідчення особи, але і документи, що дозволяють перебування у країні. В разі, коли з ними щось не в порядку, вас можуть або посадити у в'язницю (від одного місяця до одного року), або піддати штрафу (від 300 до 3000 євро). Таке ж покарання чекає і на господаря, що узяв нелегала на роботу. Крім того, йому доведеться заплатити ще один штраф (близько 5000 євро) на користь Бюро міжнародних міграцій. Вмотивоване рішення про виселення іноземця з країни доводиться до його відома і повинне здійснюватися негайно. На прохання консульства порушнику може бути надана відстрочка, але не більше ніж на один день. Закон суворий, але реально з щорічних 15 тисяч рішень про виселення виконується від сили половина.

 

В Ізраїлі офіційно досі діє військовий стан, хоча це і не відчувається в повсякденному житті. Проте поліцейські або військові можуть зупинити вас будь-де. Крім цього, тамтешні податківці разом із представниками профспілок та поліцією регулярно проводять рейди по виявленню нелегалів. Якщо ви не пред’явите документів, що підтверджують легальність вашого перебування на Святій землі, решту часу до депортації вам доведеться провести у в’язниці. Причому термін вашого перебування у буцегарні може розтягнутись в просторі і часі, навіть на роки. А ваш роботодавець сплатить такі штрафні санкції, що за ці гроші можна придбати непогану квартиру.

 

Законодавство інших країн також спрямоване на недопущення випадків нелегального працевлаштування. Звичайно, ніхто спеціально особисто вас ловити не буде. Але контактів з поліцією, навіть з найменшого приводу, краще уникати. І хоча повсякденна практика свідчить про можливість обходити суворі закони, – зрозуміло, що не маючи попиту, нелегальна робоча сила просто не знаходила б собі застосування, – у конфлікт із законами чужої країни краще не вступати.

 

Так, рішення про тюремне ув'язнення і депортацію нелегального трудового мігранта суди багатьох країн виносять далеко не у всіх зобов'язуючих до цього випадках – добрі і дешеві працівники потрібні завжди і скрізь. Але якщо вже вирок винесено – надії опротестувати його немає. Не зважаючи на те, що можливість апеляції звичайно передбачена, випадків її задоволення у відношенні нелегально працюючого в країні чужоземця судова практика поки не знає.

 

Можна, звичайно, сподіватись, що уряди якось домовляться. Скажімо, свого часу  Португалія та Ізраїль надали нелегалам, що вже працювали в цих країнах, річні робочі візи. Проте здебільшого чудес не буває.

 

А тепер повернемося до початку – що робити, коли рішення про необхідність їхати за кордон на пошуки кращої доля вже прийнято, гроші на дорогу позичено, з родичами слоїк самогону випито?

 

Звичайно потенційні заробітчани, які не мають родичів або добрих друзів за кордоном, йдуть до кращої долі двома шляхами. Перший – це виїзд в дальні краї на свій страх та ризик туристом в складі тургрупи або індивідуально. Другий – звертання в так звані кадрові агенства, які начебто гарантують працевлаштування та пристойні заробітки в одній з багатьох „країн мрій”.

 

Щоб отримати візу на право в’їзду  в розвинені країні, потрібно здійснити довгу подорож по розмаїтих консульствах, які відгородились від народу автоматниками, вибухобезпечними дверима та системами безпеки. Прорватись до них, звичайно, можна.

 

Від вас вимагатимуть запрошення від громадянина країни, куди ви зібрались їхати, і купу різних паперів, папірчиків та папірців. Якщо припустити, що запрошення в вас наявне, готуйте ще гарантію від того, хто запрошував, що він буде опікуватись вами. Тобто оплатить в разі чого ваше лікування, годуватиме вас за свій рахунок та забезпечить житлом. Вам потрібно буде надати страховий поліс, можливо – довідку про щеплення, про стан здоров’я. Можливо, з вас вимагатимуть розписку, у якій  ви даєте зобов’язання повернутися в Україну в терміни, зазначені в визі.

 

Окрім грошей на авіаквиток, вам потрібно мати при собі кредитну картку, виписку з особистого банківського рахунку або просто пристойну суму готівкою. Це для того, щоб консульські працівники впевнилися, що ви дійсно їдете споглядати буржуйські краєвиди, а не складати конкуренцію тамтешнім пролетарям.

 

Дуже часто в консульствах потрібно надати довідки з роботи, про склад сім’ї, про наявну нерухомість та автомобілі. Якщо ви не є власником квартири, ви безробітний – шансів отримати візу майже не маєте. Трапляється й так, що в претендента з комплектом паперів – усе гаразд, але у видачі візи йому відмовлено без коментарів. На це не треба ображатися: посольські працівники – високофахові професіонали-візуалісти, оперують гласними та негласними інструкціями. Вони вивчають і папери і вас: ваші зовнішність, манери, моторику, реакції. Їхнє покликання – представляючи певну країну в Україні, відсікти усі небажані прояви до своєї країни та її громадян ще до в’їзду в неї. Їм треба віддати належне – якщо, наприклад ви не можете впоратися із коректною підготовкою власних документів в себе вдома, чи вичерпно з`ясувати усі питання із "посольцем”, то що ви заспіваєте на чужині?! Найкращий фахівець, але схильний до конфліктів, чи просто неохайний – також кандидат у "відмовники”.

 

Туристичні агенства, через які ви купуватимете візу та квиток, гарантуватимуть вам одержання візи, гроші за їх послуги ви сплатите, але потім – виникає питання. Справа в тому, що турфірма не бере, та й не може взяти на себе відповідальність за дії консульських працівників Німеччини або якоїсь там Іспанії.

 

Навіть отримавши візу, ви ще не можете бути впевненим, що ваша подорож не припиниться вже на паспортному контролі в країні прибуття. Що може не сподобатись прикордонникові – ваше фото в паспорті, невиголене обличчя в чоловіка або занадто яскравий макіяж в жінки – не вгадаєте в житті. Проте вас мають право без пояснень розвернути в бік літака і побажати щасливої дороги на батьківщину.

 

Кадрові агенства, як правило, гарантують вам геть усе, беруть передоплату за послуги і „юридично супроводжують” вас до отримання візи. Їхні контрагенти за кордоном, можливо, і підшукають вам роботу, і допомагатимуть у переведенні зароблених грошей в Україну, проте – будьте уважні та обережні. Справа в тому, що в жодному договорі жодне агенство не бере на себе зобов’язань щодо перетину вами уявної риски на підлозі під назвою "державний кордон”. Це – ваш ризик, і грошей, в разі вашого передчасного повернення з мандрівки за статками, вам не повернуть. А закордонні спеціалісти з працевлаштування можуть запропонувати вам таку роботу і на таких умовах, що не дай Боже. Але гроші за зустріч, консультації та декілька телефонних дзвінків стягнуть  неодмінно.

 

Скажімо, в Ізраїлі вас можуть допитати представники міністерства внутрішніх справ і на підставі своїх висновків, про які вам не зобов’язані доповідати, винести рішення: „Не пускати”. Чому? Бо їм здається, що ви приїхали займатися проституцією. Або, на їхню думку, ви можете складати небезпеку для... Та для будь-чого і будь-кого. Не має значення. Візьми речі і – на вихід! Щоправда, вас називатимуть паном і будуть максимально ввічливими. Якщо захочуть.

 

Припустимо, що ви вже перетнули кордон омріяної країи. Ви йдете і відчуваете на потилиці десятки поглядів. Чому ж ви привертаєте увагу оточуючих? Ну, по перше, з пластиковим пакетом по вулицях західних країн пересуватись не прийнято, тим більше заходити з ним до кафе. Пакети служать виключно для переміщення продуктів або речей від місця купівлі до дому – не більше.

 

По друге, взимку светри не потрібно заправляти в джинси, а власне джинси – в чоботи. Влітку ж, опинившись в одній з країн Середземномор’я, носіть футболку навипуск. Це не мода, просто таким чином ви менше пітнітимете. До речі, на Заході приймають душ щонайменше два рази на день. Якщо спочатку не буде такої можливості – принаймні треба опилити себе з голови до ніг нетурецьким дезодорантом. Взагалі, в забугоррі чоловіча поличка в ванній кімнаті містить не менше косметичних засобів, ніж жіноча.

 

По третє, наші земляки не вміють ходити по вулицях. Ми не ходимо – ми з острахом пробираємось через життя. Згадайте, як в американських бойовиках виходять поліцейські зі своїх машин – повільно, плечі розправлені, впевненість у кожному русі, кожному жесті. За межами колишнього соцтабору так пересуваються геть усі, випромінюючи навкруги відчуття власної гідності.

 

Нальот совковості товстим шаром вкриває, на жаль, більшість з наших співвітчизників. На батьківщині ми звикли до приниження, до схиляння голови перед першим ліпшим представником влади. За кордоном ці звички, особливо наш перманентний переляк при появі на горизонті міліції, може призвести до небажаних наслідків. Психологія західного обивателя така, що він бачить в поліцейських захисників та помічників у скрутних ситуаціях. Явні спроби уникнути зустрічі з поліцією, різкі розвороти на 180 градусів, бігаючий погляд – і до вас неодмінно підійдуть із небажаними запитаннями, причому діалог може закінчитися браслетами на зап’ястях.

 

 Що більше впевненості буде у вашій поведінці, що охайнішим буде ваш зовнішній вигляд – то більше шансів злитися з натовпом звичайних італійців чи австрійців.

Не останню роль у виживанні за кордоном відіграє схильність, в кращому розумінні, до мімікрії. Придивіться, як звичайно вдягнені перехожі, які в них здебільшого зачіски, в якому напрямі в певні години рухається натовп по вулицях.

 

Дізнайтеся, як і де купуються багаторазові квитки на проїзд у транспорті загального користування, які крамниці (і коли) практикують розпродаж зі знижками. Контактйте із земляками. І заощадите незайві гроші, і ще хоча б трошки увійдете у тамтешній загал.

 

Перед поїздкою неодмінно треба вивчити літературу щодо країни вашого майбутнього перебування. Традиції, свята, кліматичні умови, звичайний розпорядок дня пересічного „буржуя” (години прийому їжі, перерв в роботі тощо) – дуже важлива інформація, не володіючи якою, складно розраховувати на інтеграцію в зовсім новому для вас суспільстві.

 

Вкрай важливо вивчити хоча б сорок-п‘ятдесят найуживаніших слів та сталих словосполучень мовою країни, до якої прямуєте. Там навчитеся швидко – виходу іншого не буде, але ж і на початку знати фразу "Я шукаю роботу” не завадить. Звичайно, видатним лінгвістом після оволодіння матеріалом туристського розмовника ви не станете, проте пачку цигарок або пляшку води зможете купити без стороньої допомоги. (А взагалі, вчить англійську, еспанську, французську – може, врешті решт плюнете на тії закордони та знайдете в Україні роботу перекладачем.) Важливо запастися елементами мовного етикету: словами подяки, вітання, іншими дипломатичними прийомчиками. Посміхайтеся частіше, врешті решт.

 

Ще один аспект проблеми отримання роботи за межами вітчизни – стосунки з навколишнім людським середовищем. Ви для свого роботодавця – ніхто, звати вас – ніяк. Логіка його проста. Якщо ви іноземець, і прийшли до нього найматись – значить, у себе в країні у вас або є проблеми з правоохоронними органами, і через те вас не беруть на роботу за фахом, або ви – ледар і не бажаєте сумлінно працювати в своїй країні, ось і вирішили відбивати роботу у Ганса, Франсуа, Маріо або Іцхака.  І ставитись до вас будуть саме таким чином – передусім як  до конкурента, до того ж як до потенційного злодія чи ледаря.

 

Якось авторові цих рядків потрапила до рук вельми цікава переписка двох посередницьких бюро з працевлаштування. В одній з інструкцій відкритим текстом було написано, що клієнтам бюро в (здогадайтеся, в якій саме країні) потрібно вже під час першої співбесіди втокмачити, що вони запродаються в холопи. І якщо вже вони звернулись по допомогу до посередника, мусять бути свідомі того, що вони є невдахами і їм роблять величезну послугу, відправляючи на рабську працю.

 

Що стосується самої роботи, не варто розраховувати на інженерні посади, кондиціоновані кабінети і секретарку з довгими ногами. Ваша доля – підсобний робітник на будівництві, доглядач за дідуганом після інсульту (який ходить під себе щопівгодини) тощо. Взагалі, згадайте будь-яку професію та роботу, на яку ви в житті не погодитесь – і матемете уявлення, чим доведеться займатись.

 

Причому на роботу, скажімо, сміттярем або асенізатором  годі і сподіватись – на Заході це, хай і малошанована, проте високооплачувана робота, і профспілка дбає про те, щоб до праці лайновоза залучались лише її члени.

 

За кордоном, втім, існує велика кількість посередників, які допомагають влаштуватися на роботу. Але гарантії, що, відпрацювавши місяць, ви отримаєте хоча б половину зароблених грошей, немає ніякої. Інколи посередник і ваш майбутній хазяїн домовляються, частину зароблених вами грошей передають фірмі-посереднику, а вам скажуть – до побачення і ... І все. Кому ви підете скаржитись в незнайомій країні, та ще й не знаючи мови?

Ба навіть і знайдете, кому. Наслідком буде ситуація, описана на початку статті – наручники, тюремна камера, депортація. Потрібно сказати, що майже сто відсотків контор з вивіскою "Робота для ємігрантів та туристів” – це саме такі посередники. До речі, гроші за пошук роботи для вас вони братимуть наперед, а сума може скласти від 50 до 150 американських рублів.

 

Уявімо, що все в порядку. Ви працюєте, щотижня або щомісяця отримуєте належні вам гроші, вже розумієте, коли вам англійською або еспанською пропонують працювати краще і швидше. Як переслати додому  зароблене? Система "Вестерн юніон”, широко розрекламована в світі, дере такий відсоток за послуги, що сльозами вмиєшься, коли віддаватимеш так важко зароблене усміхненому хлопчакові в краватці.

Можна, звичайно, скористатись послугами співвітчизників із, знову таки, посередницьких контор. Можна передати гроші з оказією. Проте ці способи не є безпечними. Оказер може запити або виявитися ласим на чужий шматок. Посередник – сьогодні він чемно сидить у офісі, а завтра, зібравши гроші з сотні-двох таких бідак, як і ви – щезнути в невідомому напрямку.

 

Порадити в такій ситуації щось одне складно, але найкращий вихід – ще вдома завести кредитну картку в банку, що має представництво в країні, де ви сподіваєтесь працювати. Картку залишаєте рідним, а самі, діставшись за кордон і заробивши такі-сякі гроші, просто вкладаєте їх у відділення потрібного банку. Здебільшого в такий спосіб ви уникаєте зайвого ризику та витрат. При цьому ви втрачаєте лише відсоток, узятий банкоматом за переведення готівки. Якщо ж прямого партнерства між цими банками немає, то частину грошей "відкусять” банки-посередники у цій партнерській системі. Що більше банк (або банківська система), то більше представництв у різних країнах охоплено.

Варіант другий – заводити рахунок та кредитку в зручному для вас банку в країні вашого перебування, з єдиною умовою, щоб вона підлягала міжнародним стандартам банківських операцій типу VISA, MASTER CARD тощо. І вже тоді цю картку переслати родичам. Звісно, код користувача кредиткою треба сповіщати окремо. Витрати – 2-5% за переведення в готівку та 1-3% - за конвертацію у гривню.

 

Звичайно, поради та спостереження, наведені у цій статті, не є панацеєю від усіх прикрощів та негараздів, які очікують на наших заробітчан. Люди щодня їдуть шукати гараздів. Комусь поталанить, комусь – ні. Як було б добре, щоб не виникало навіть приводу для таких публікацій, а наші журналісти займались дослідженням долі іноземних робітників в Україні. На жаль, усе навпаки – їдуть наші хлопці і дівчата в далекі краї, і немає на то ради. Чи виправиться щось з часом – невідомо. Уряд рапортує про покращення економічної ситуації мало не щодня, але де воно, те покращення? В кишені чомусь не відчувається. Але ми будь-що сподіваємось на краще, і це також в національному характері. Як в Лесі Українки – "Contra spem spero”...




Джерело: http://www.aktualii.org/content/social/35
Категорія: Мої статті | Додав: Mjaka5901 (12.10.2011)
Переглядів: 3484 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0